Польська журналістка та репортерка, лауреатка премії Капусцінського Катажина Кобилярчик відвідає LMF 2021
MediaLab продовжує знайомити читачів зі спікерами LMF 2021. Розповідаємо про Катажину Кобилярчик.
Катажина Кобилярчик — польська письменниця і репортерка, авторка двох книг-репортажів про Іспанію: «Пил із ландринок. Іспанські фієсти» (2013) та «Струп. Іспанія роз’ятрює рани» (2019). Окрім того, вона є авторкою кількох збірок історичних репортажів та лауреаткою найпрестижніших журналістських нагород Польщі, серед яких Премія імені Ришарда Капусцінського.
Репортаж намагається не лише описати проблеми людини, але й зрозуміти та почути всі її переживання й болі. Для Катажини важлива саме ця сторона журналістики, оскільки вона зосереджується на слуханні інших. Розповіді пересічних людей стають основою її книжок, як це було, наприклад, у книжці «Струп. Іспанія роз’ятрює рани», що вийшла у видавництві «Човен» навесні цього року.
Попри такий підхід всі головні герої цієї книжки — мертві. У «Струпі» історії розповідають ексгумовані тіла через спогади останніх живих свідків подій 1930-х і тих, хто досі шукає могили своїх близьких. Саме ці спогади стали прикладом того, якими можуть бути рани, яких завдає ненависть, а також закликом «не дряпати рани, які ще загоюються».
У розумінні репортерки, журналістику слід пояснювати як історію тих, кому є про що розповісти. І щоб зрозуміти все, що відбувалося чи відбувається, варто почути не одну людину й витягти на поверхню не один важкий спогад: «Мені знадобилося багато розмов, багато часу й дуже багато зусиль, щоби відчути, що я хоча б щось починаю розуміти. Чому так трапилося? Як узагалі таке було можливим? І так, я тоді жила там нормальним веселим життям — у чудовій країні із прекрасним кліматом, смачною їжею, надзвичайними людьми — й одночасно розкопувала ту їхню історію, якої вони соромляться, про яку не хочуть говорити. Адже громадянська війна не є чимось таким, чим можна хвалитись», — пояснює Катажина.
Репортерка досліджувала іспанську політику самодержавства, де зосереджуючись на механізмах маніпулювання масовою пам’яттю, що призводить до:
- переписування історії. Як наслідок, це проявляється у вшануванні пам’яті лише одній переможній стороні конфлікту;
- поклоніння пам’ятникам і символам, що не мають контексту;
- мовчання і відсутності зацікавлення минулим, що спричиняє стирання з національної пам’яті справжніх жертв диктатури.
Катажина розповіла історію про єднання, розділення та визнання свого страждання, що у репортажі стало методом лікування колективної пам’яті, на характер якої впливає ідеологія та страх.
На думку репортерки, важливо вміти не лише бачити те, що відбувається в іншій країні, але й вміти впізнати у цьому досвіді себе. Важливо розуміти, як можна виправити та не допустити помилок і втрат минулого. Якщо ми зрозуміємо інших, то можемо краще пізнати себе й визнати, що навіть за 80 років все ще потрібно звести рахунки з пережитими подіями.
За книгу «Струп. Іспанія роз’ятрює рани» Катажина отримала «Кришталеву карту польського репортажу» та премію імені Ришарда Капусцінського «За найкращий літературний репортаж». «Струп. Іспанія роз’ятрює рани» стала книгою-спогадом з вуст людей, що пам’ятають розстріли, депортації та Долину полеглих під час громадянської війни.
Катажина називає себе репортеркою, а не письменницею. Вона записала історії про Нову Гуту, східну частину Кракова, у якій народилась; ставила запитання щодо фемінізму; спрощувала стереотипи та описувала життя і спогади про війну в Іспанії.
У рамках Днів Малопольської культурної війни Катажина Кобилярчик написала п’ять книг: «У цьому справа» (2012), «Іди слідом» (2012), «Великий вибух» (2014), «Був час» (2015), «Все тече» (2016). Протягом шести років працювала журналісткою у краківській газеті «Dziennik Polski», друкувала статті в «Gazeta Wyborcza», «National Geopraphic Traveller», «Tygodnik Powszechny» та «Polityka». А серед найвідоміших книг про Нову Гуту стали її дебютна повість «Казки з блоку див. Новогутські репортажі» (2009) та репортаж «Жінки Нової Гути. Цегли, перли та петарди» (2020).