Російські злочини проти медіа в Україні: у центрі Львова відбулася акція солідарності з журналістами на війні
31 березня у Львові на площі Ринок, 32 відкрилася виставка «Call the War а War: Російські злочини проти медіа в Україні після 24 лютого 2022». Проєкт покликаний розповісти про журналістів та журналісток, які загинули, опинились у полоні або зазнали переслідувань внаслідок повномасштабної війни, яку Росія розв’язала проти України, а також нагадати і закликати міжнародну журналістську спільноту називати війну Росії проти України саме війною, а не «кризою» чи «конфліктом».
Виставку розмістили у Львові — місті, в якому зараз працює кількасот представників українських та закордонних ЗМІ. Вона складається з 10 площин, кожна з яких розповідає історії злочинів, скоєних Росією проти журналістів вільних медіа. На банерах розміщені фотографії та історії журналістів, які загинули як під час виконання професійних обовʼязків, так і у лавах ЗСУ, а також тих, хто зазнав поранень унаслідок ворожих обстрілів, був викрадений та потрапив у полон.
У відкритті виставки взяли участь колеги та друзі журналістів, які загинули, постраждали, потрапили в полон або зникли безвісти з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Політолог Микола Давидюк розповів історію загиблого американського журналіста Брента Рено, а також додав:
«Російські війська б’ють по українських та іноземних журналістах з однієї простої причини. Тут (в Україні) вони порушують усі можливі й неможливі військові закони й хочуть ці злочини приховати. Вічна пам’ять людям, які віддали життя, щоб врятувати інших, які не стояли осторонь чужого горя, а пішли в найгарячіші точки, щоб допомогти цивілізованому світу дізнатись правду».
Про поранення на Київщині кореспондента Радіо Свобода Марʼяна Кушніра та інші історії колег, які висвітлюють воєнні злочини Росії, говорила журналістка Радіо Свобода Галина Терещук:
«Багато моїх колег працюють у гарячих зонах, щоб показати, що те, що відбувається в Україні, — це не війна з Путіним, це війна з Росією.
Мрію, щоб кількість фото, які ми тримаємо зараз, не збільшувалася, як і не збільшувалась кількість загиблих українців. Буквально щойно ми були на похороні колеги, який замість камери взяв у руки зброю, щоб захищати свою землю і народ. Ми не просто українські журналісти, які на передовій чи в тилу, ми — громадяни України. У тому й відмінність: це те, що сьогодні проходить через наші серця, через наші емоції. Те, що дуже болить».
Про загибель телеоператора Євгена Сакуна під час ракетного удару по Київській телевежі на Дорогожичах, а також про умови, в яких нині працює Суспільне мовлення, розповів генеральний продюсер Українського радіо, член Наглядової ради НСТУ Дмитро Хоркін. Історією звільненої з полону окупантів журналістки hromadske Вікторії Рощиної ділилася її колега Марʼяна Пʼєцух.
Про зниклого безвісти фотожурналіста Макса Левіна говорив його колега, фотожурналіст Стас Козлюк:
«Я не думаю, що під час криз, військових конфліктів — чи які там ще є слова, аби замінити слово «війна» — використовують балістичні ракети чи авіацію. Це нонсенс. У Харкові я бачив, як обстрілювали телевежу. Найжахливіший звук, який я чув, — це звук літака, який скидає бомбу. Тому я дуже прошу іноземних колег називати речі своїми іменами, бо зараз для нас це важливо».
Нагадаємо, що станом на 31 березня, пʼятеро журналістів загинули, виконуючи свої професійні обовʼязки в Україні, девʼятеро — були поранені, двоє — зникли безвісти і щонайменше двоє — перебувають у полоні. Ще троє — віддали своє життя, захищаючи Україну у лавах ЗСУ. Двоє — загинули як цивільні.
Виставка триватиме до 4 квітня 2022 року.
Подія відбулася за підтримки ГО «Український осередок Міжнародного ПЕН-клубу», ГО «Львівський медіафорум», ГО «Інститут Масової Інформації», Ukraine Media Center, Львівської міської ради та Премії імені Георгія Ґонґадзе. Організатори наголосили: світ має усвідомити, що Росія – агресор. Тому закордонним журналістам та медіа критично важливо правильно говорити про воєнні злочини проти України.
Фотографувала Катерина Москалюк