Історія редакції «Перший Криворізький»
У перший день повномасштабного вторгнення Львівський медіафорум розпочав Програму невідкладної підтримки медіа. За майже 6 місяців реалізації проєкту (на момент публікації матеріалу) організація підтримала понад 150 запитів з усієї країни.
Ми запустили серію інтерв'ю, щоб розповісти про медіа, яким допомогли з 24 лютого. Серед них — «Перший Криворізький», головною редакторкою якого є Софія Скиба.
Про роботу медіа до 24 лютого
Ми, в першу чергу, новинне медіа. Для нас новинний відділ дуже важливий, оскільки ми добре розуміємо локальний контекст: знаємо, з якого боку до кого підійти, знаємо регіональні акценти тощо. Наша команда завжди акцентувала увагу на цьому. Адже люди хочуть себе бачити, хочуть знати героїв із сусіднього двору, хочуть ділитися інформацію про, умовно, пожежу у міському будинку. Ми дуже цінуємо взаємодію із аудиторією у такому форматі і стараємося з ними завжди комунікувати, пояснювати контексти, прагнемо новинами схиляти людей до аналітичного мислення.
Останні три роки, не в останню чергу завдяки Львівському медіафоруму, ми почали робити більше кепшн-відео і зрозуміли, що нашій аудиторії, особливо у соцмережах, вони подобаються, оскільки їх можна не слухати, а читати титри. Цей формат також дозволяє нам достукатися до людей, які не чують, але хочуть бачити картинку, емоції.
З настанням 24 лютого ми не почали робити щось критично інше. Звісно, у перший місяць великої війни було тотальне нерозуміння того, чим займатися далі. Ми майже нічого не знімали, брали більшість даних із відкритих джерел. Але потім все повернулося у звичне русло. Тільки-от почали більше писати про загальноукраїнські новини, адже мешканці Кривого Рогу пороз‘їжджалися по всьому світу.
Наразі у нас є кілька проєктів. Із Львівським медіафорумом створюємо серію спецпроєктів про боротьбу із дезінформацією; спільно із MDF розповідаємо історії переселенців. Ми мультимедійні: робимо і тексти, і аудіо, і відео.
Редакційна політика видання акцентує на тому, що ми любимо наше місто. А будь-який населений пункт — це, перш за все, про людей, які у ньому мешкають. Тому й розповідаємо історії. Адже свідки війни — це не лише ті, хто опинився у епіцентрі бойових дій. Свідками війни є мати, яка втратила роботу через війну; батько, чиї двоє синів пішли на фронт: фермер, який вранці бачив, як летить ракета, а після обіду вийшов працювати на поле. Це приносить нам задоволення: те, що ми маємо змогу спілкуватися із людьми.
Як переформатувалася робота після 24 лютого
Зранку 24 лютого я зателефонувала всім. Ми любимо спілкуватися у Telegram, тож мало статися щось надзвичайне (наприклад, початися вторгнення :), щоб я подзвонила. Коли ж місцеві мешканці почали писати у чат про вибухи у одній із частин міста, я зателефонувала пресофіцерці 17-ої танкової бригади — і вона почала на мене кричати. Я все зрозуміла. Зокрема те, що мені потрібно прийняти два важливі рішення: за сім‘ю та за редакцію.
Кожний мав право вибору. Хто хотів їхати у офіс — міг їхати у центральний, 95-ий квартал, хто хотів — міг виїхати з міста. Тоді ж ми визначили, у кого яка техніка є і якої потрібно, щоб бути здатним робити все з дому.
Спершу ми працювали нон-стоп. Нічого не було зрозуміло, проте у нас були два плани: у випадку бойових дій ми залишаємося, у випадку окупації — виїжджаємо. Перші три чи чотири доби ми домовилися списуватися кожні 15 хвилин, щоб всі були на зв‘язку. Я теж включилася у стрічку новин, та згодом зрозуміла, що наш ненормований графік — то вже нездорово, і ми поділили години роботи.
Для мене показовою стала взаємодія із нашими читачами та читачками. Перші тижні, коли всі підозрювали навіть у друзях чи сусідах коригувальників вогню та ворогів, ми створили для наших постійних читачів окремий чатик, де дали їм адмінські права і вони самі, на волонтерських засадах, чистили наші коментарі від ботів. Я їм неймовірно вдячна. У той момент було зрозуміло, чому ми тут: бо у місті є люди, на яких ти можеш покластися, і які можуть покластися на тебе.
Більшість нашої команди, яка залишилася у місті, також займалася волонтерством: люди плели сітки, готували, сортували гуманітарку.
Одним із інструментів для комунікації став новий бот у Telegram, до якого раніше ніяк не доходили руки. Буквально у перші дні після запуску люди почали надсилати свої запитання або ж новини про те, що відбувається у місті.
З ним бували й цікаві ситуації: ось ти сидиш, друкуєш новину, переймаєшся, а тобі у боті приходить сповіщення: «Спасибі». Надсилаєш у відповідь знак питання — і отримуєш: «Маю на увазі за те, що ви працюєте».
Я завжди пам‘ятаю про Львівський медіафорум, тому коли наш шеф пішов воювати, а ми проаналізували ситуацію, і до нас звернулася команда організації — ми одразу погодилися на співпрацю.
Минулого тижня, наприклад, були на виїзді у Зеленодольській громаді, яку постійно обстрілюють. Я одягнула важкезний бронежилет, наданий нам саме Львівський медіафорумом, — і зрозуміла: те, що нам допомогли закрити безпекові питання, інколи гріє навіть більше, аніж фінансування. Ми працюємо із багатьма партнерами — і кожному із них щиро вдячні. Але якщо ми говоримо про цінності, то це, перш за все, про Львівський медіафорум. Про людей, які працюють там, дають якісний фідбек і допомагають далі розвиватися.
Коли нам запропонували взяти участь у проєкті з протидії дезінформації, я зрозуміла, що це наша можливість не тільки видавати новини та історії, а й справді бути корисними. Орієнтовно через два місяці після того до нас почали звертатися місцеві мешканці зі своїми пропозиціями по темах з протидії дезінформації. Спрацював прогноз медіафоруму, що у ринку буде такий запит.
Також дуже корисними стали консультації з психологами та спільний чат із іншими регіональними редакціями по всій Україні: цікаво дізнаватися, що у будь-якому регіоні України — східному чи західному, прифронтовому чи відносно безпечному — все одно є спільні проблеми і спільні перемоги.
Програму невідкладної підтримки медіа ГО «Львівський медіафорум» реалізовує у співпраці з Міжнародним фондом «Відродження», Міністерством Закордонних Справ, у справах Співдружності та розвитку Великої Британії (FCDO), Національним фондом з підтримки демократії (NED), Празьким громадянським центром, Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), International Media Support (IMS), Deutsche Welle Akademie та n-ost.